Художньо-естетичне виховання учнів у школі

Художньо-естетичне виховання учнів у школі

Нині виникає чимало прогнозів щодо особливостей майбутньої системи освіти та виховання. Висувається смілива гіпотеза, що у світогляді естетичного універсалізму людство здобуде загальнокультурну парадигму освіти майбутнього. Серед різноманітних засобів впливу на дітей і молодь чи не найвищий виховний потенціал належить мистецтву з притаманними йому можливостями формувати свідомість і підсвідомість, інтелектуальну, емоційно-чуттєву та вольову сфери, моральне і навіть фізичне здоров'я людини. Мистецтво -- це своєрідний камертон цивілізації, універсальний спосіб мислення, здатний формувати не просто людину розумну, а людину духовну. Видатний педагог-гуманіст В.Сухомлинський у поняття формування духовного світу школярів укладав розвиток і задоволення моральних, інтелектуальних і естетичних запитів та інтересів у процесі активної діяльності. Проте у вітчизняній школі пріоритет надається глибоким знанням і різнобічним умінням, водночас відчувається гострий дефіцит загальнолюдський духовних цінностей, гуманітарної та естетичної культури.

Зміна сучасної комунікативної ситуації характеризується створенням аудіо-візуальної індустрії планетарного масштабу. Соціокультурний простір пронизаний різноманітним каналами інформації, які тиражують цінності різної художньо-естетичної вартості. Охоплення дітей, підлітків, юнацтва всіх географічних регіонів -від найвіддаленіших сіл і хуторів до урбанізованих міст-полісів -- зумовлює висунення засобів масової інформації на перший план у системі чинників формування духовного світу особистості, детермінує зміну пріоритетів у співіснуванні традиційних і нових форм поширення цінностей культури і мистецтва.

Зрозуміло, що ера глобального панування мас-медіа в майбутньому не може не вплинути на систему освіти і виховання, яка в усі часи гнучко реагувала на соціокультурні умови і потреби. Безперечно, інформатизація освіти, зокрема  загальноосвітньої школи, упровадження нових інформаційних технологій, підключення до всесвітньої мережі Інтернет докорінно змінює педагогічну ситуацію в системі "учитель - учень". Стосовно естетико-виховної сфери це суттєво позначається як на культурі суспільства, так і на кожній конкретній особистості. З одного боку, спостерігаємо позитивні наслідки комунікативної революції - демократизація, доступність художніх цінностей, збагачення сфери дозвілля, з другого - збільшується дистанція між елітарним (академічним) мистецтвом і масовою (переважно молодіжною) субкультурою. Поглиблюється хвороба, яку американський учений Дж. Белл діагностував як "культурний авітаміноз" сучасного суспільства.

Вітчизняна школа і вчителі виявилися непідготовленими до переорієнтації виховної діяльності в умовах поширення мас-медіа освіти, коли сфера традиційної художньої культури вже не виконує функції найвпливовішого шляху прилучення дітей і молоді до мистецьких цінностей, хоча й зберігає свій потужний пізнавально-розвивальний потенціал.

Дисципліни художньо-естетичного циклу - музика та образотворче мистецтво -- посідають занадто скромне місце в базовому компоненті  змісту загальної середньої освіти у початковій та основній школі, а у старшій вони взагалі відсутні. Тому шкільна освіта об'єктивно не може охоплювати весь комплекс естетико-виховних функцій, притаманних мистецтву. У системі організації масової позаурочної художньої діяльності учнів сьогодні все чіткіше виявляються тенденції до згортання традиційних гурткових та студійних форм, переходу їх на комерційні засади. Як свідчать проведені багаторічні спостереження, інтереси підлітків і старшокласників спрямовуються загалом до розважальності: слухання музики легких жанрів, переважно зарубіжної естради, відвідування дискотек, перегляд кінофільмів та шоу-програм , що веде до уніфікації ціннісних орієнтацій.

Незважаючи на існування цікавого досвіду виховання учнів засобами вітчизняного та зарубіжного мистецтва, відродження й активного впровадження традицій, обрядів, звичаїв українського народу, виховна система школи в цілому не відповідає вимогам сьогодення, адже вона зорієнтована на замкненість щодо соціокультурного середовища, стереотипну позаурочну художньо-естетичну діяльність, де участь дітей зводиться до формального "споживання" художньої інформації під час суто просвітницьких тематичних заходів, тобто до такої діяльності, яка не вмотивована естетичними потребами, не вимагає самостійності, художньо-творчої самореалізації учнів. У художньо-естетичному вихованні виявилися суперечності між високим виховним потенціалом мистецтва і недостатньо ефективним його використанням у школі. Це породжує такі негативні явища, як непорозуміння естетичної значущості справжніх художніх цінностей, поширення примітивних зразків масової культури в учнівському середовищі, нерозвиненість емоційно-почуттєвої сфери, низький рівень естетичної свідомості школярів, відсутність і них справжньої духовності.

Поряд із виховним недостатньо використовується і розвивальний потенціал мистецтва. Так, у педагогіці панує думка, що мислення учнів розвивається тільки у процесі опанування точних наук , насамперед математики та формальної логіки. Аналогічні функції предметів художньо-естетичного циклу -- образотворчого мистецтва, музики, художньої культури тощо, майже не беруться до уваги. Мистецькі дисципліни розглядаються щонайперше як засіб виховання емоційно-почуттєвої сфери учнів, сенсорних і спеціальних художніх здібностей (зорової пам'яті, музичного слуху, відчуття ритму, пластики рухів тощо ), що є надзвичайно важливим, але недостатнім.

Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полі культурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови, вони загодовують і передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ.

Отже, трансформація освіти, суттєве оновлення змісту й методики навчання й виховання в найближчому майбутньому мають бути пов'язані не тільки і не стільки з інформатизацією, скільки з естетизацією навчально-виховного процесу і соціально-педагогічного середовища.

ХХІ століття -- це століття культури, а освіта ХХІ століття -- це освіта, у центрі якої людина, самоцінність її неповторного духовного світу. Таким чином, у змісті навчання та виховання перевалюватиме культуротворча домінантна, а в технологіях -- особистісно-розвивальна орієнтація. Школа знань має стати осередком виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості. Виховання людини, що характеризується високою естетичною культурою, самостійним мисленням, яка здатна до життєтворчості на основі здобутих художніх знань і виявляє потребу і готовність до постійного їх оновлення і використання у власному досвіді з метою самореалізації, - ідеал школи майбутнього.

Загальні цілі розробки концепції художньо-естетичного виховання школярів:

-                       узагальнити здобутки передового педагогічного досвіду в галузі  педагогіки мистецтва та результати фундаментальних та прикладних досліджень вітчизняних і зарубіжних учених -- філософів, мистецтвознавців, психологів, педагогів з метою обґрунтування метрологічних засад художньо-естетичного виховання школярів;

-                     не відкидати беззастережно все традиційне, що напрацьовано в педагогічній теорії і практиці та водночас виокремити провідні інноваційні та прогностичні тенденції сучасного розвитку освіти в Україні та у світовому контексті;

-                     визначити провідні завдання, орієнтовний зміст, основні напрями, технології художньо-естетичного виховання школярів у навчальній та позаурочній діяльності;

-                     окреслити перспективи та стратегії розвитку системи загальної середньої художньої освіти та естетичного виховання в Україні з огляду на зміни сучасного розуміння цієї проблеми.

Концепція педагогічна (від лат. - conceptio - сукупність, система) -- система поглядів на те чи інше педагогічне явище, процес, спосіб розуміння, тлумачення якихось педагогічних явищ, подій, провідна ідея педагогічної теорії (С.Гончаренко. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - С.177)

Авторська модифікація визначення (відповідно до проблеми):

Концепція виховання -- це система наукових положень, що визначає теоретико-методологічні засади і зміст виховання, стратегії організації і технології навчально-виховного процесу, містить констатацію проблеми, прогностичні педагогічні ідеї та орієнтовні підходи до їх реалізації, програмово-методичного забезпечення.

Отже, щоб побудувати концепцію художньо-естетичного виховання школярів -- тобто обґрунтувати систему наукових поглядів на це явище єдності традицій і перспектив, визначити провідні методологічні ідеї, слід виокремити ф розглянути власне тлумачення ключових термінів, які складатимуть поле концепції.

Художньо-естетичне виховання:

а) у широкому (соціальному) значенні -- це формування естетичних якостей особистості через залучення до цінностей мистецтва, вітчизняної та світової культури;

б) у вузькому (суто педагогічному) значенні -- забезпечення спеціально організованих умов для духовного збагачення особистості засобами мистецтва, формування естетичної культури, світоглядних уявлень, ціннісних орієнтацій у соціокультурному просторі.

Художньо-естетичний розвиток --  це становлення особистості як суб’єкта художньо-естетичної діяльності, який характеризується естетичним ставленням до мистецтва і дійсності, розвинутими спеціальними художніми здібностями та мисленням, що забезпечують готовність до художньо-творчої самореалізації і безперервного духовного самовдосконалення протягом життя.

Художньо-естетична освіта -- це відносно автономна підсистема в галузі освіти, що гармонійно поєднує художнє навчання, виховання і розвиток дітей і молоді засобами мистецтва і покликана підготувати їх до активної участі у соціокультурному житті, до подальшої художньо-естетичної самоосвіти. Художньо-естетичне освіта є посередником між суспільно значущими художніми цінностями й особистісними цінностями людини, вона забезпечує їй необхідну життєву компетенцію (соціокультурну, комунікативні, інформативну тощо), тобто прагнення і здатність до духовного зростання.

Методологічні засади художньо-естетичного виховання детермінуються положеннями основних державних законодавчих документів України про освіту (Закон "Про освіту", Державна національна програма "Освіта. Україна ХХІ століття", Національна програма "Діти України" тощо) та ґрунтуються на таких  принципах:

-                     демократизація (співпраця) та гуманізація (повага до інтересів і потреб особистості);

-                     природовідповідність (урахування вікових особливостей) та культуровідповідність (забезпечення культурної спадкоємності поколінь);

-                     органічне поєднання універсального (загальнолюдського), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів змісту освіти та виховання (спрямування естетико-виховного процесу на формування національної свідомості, патріотичних почуттів);

-                     систематичність, послідовність, наступність і доступність;

-                     єдність навчання, виховання і розвитку особистості;

-                     взаємозв’язок навчальної та позаурочної роботи, узгодження освітніх і дозвіллєвих заходів;

-                     гармонізація суспільних (професійно-педагогічних) і сімейно-родинних виховних впливів;

-                     цілісність, поліхудожність, інтегративність мистецької освіти та виховання;

-                     єдність художньо-естетичних знань, світоглядних уявлень, емоційно-цілісного ставлення, умінь і творчості;

-                     комунікативна спрямованість, толерантність взаємин і спілкування (партнерський, емпатійний тип стосунків);

-                     емоційна, духовно-енергетична насиченість змісту художньо-естетичного виховання (устремління до катарсису);

-                     диференціація та індивідуалізація, варіативність змісту, форм і методів навчання і виховання;

-                     пріоритет інтерактивних, синергетичних технологій, спрямованих на духовно-естетичний саморозвиток особистості;

-                     неперервність, відкритість до змін і перспективність естетико-виховної системи.

Мистецтво з його унікальними можливостями впливу на особистість має розглядатися не тільки як джерело суто художньої освіти та виховання, а також як універсальний засіб формування світоглядних уявлень і ціннісних орієнтацій, духовно-творчого потенціалу, художньо-образного (асоціативного) мислення особистості. Традиційно мета художньої освіти та естетичного виховання завжди визначалася в дусі суто просвітницьких освітніх ідеалів -- "формування естетичної культури учнів ", під якою розумілося щонайперше опанування художніх знань і набуття вмінь. Це твердження в сучасних умовах не спростовується, але потребує суттєвого уточнення і доповнення. Термін "формування" відбиває односторонній рух од учителя до учнів і не акцентує важливі аспекти педагогіки співпраці (суб’єкт-суб’єктну взаємодію) та синергетики (самоорганізації та саморозвитку учнів). Поняття естетичної культури в сучасних умовах набуває іншого, багатограннішого тлумачення і розглядається в контексті феномена культуротворчості. Мистецтво, як відомо, стимулює не тільки загальноестетичний розвиток, а й творчі здібності та мислення, здатність до художнього самовираження, рефлексії, що є не менш важливим, ніж загальна художня ерудиція. Таким чином, визначення мети загальноосвітньої школи набуває нового гуманістичного (особистісно-орієнтованого) звучання: у процесі сприймання творів вітчизняного та зарубіжного мистецтва і практичної художньої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва, розвивати загальні та спеціальні здібності, художньо-образне мислення, стимулювати творчий потенціал особистості, виховувати потребу і здатність до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення.

Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, розвивальні й виховні аспекти художньо-естетичного виховання в школі:

1. Навчальні:

-  засвоєння знань, понять, формування уявлень про види та жанри мистецтв, особливості художньо-образної мови мистецтв -- музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного;

-  розширення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками у практичній діяльності;

-  набуття початкового досвіду створення художніх образів у процесі власної творчості.

2. Розвивальні:

-  збагачення емоційно-почуттєвої сфери;

-  розвиток художніх та загальних здібностей;

-  стимулювання художньо-образного мислення, виявів уяви та інтуїції;

-  формування універсальних якостей творчої здібності.

3. Виховні:

-  виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва;

-  виховання світоглядних уявлень і ціннісних орієнтацій, розуміння учнями зв’язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації;

-  виховання здатності сприймати, інтерпретувати та оцінювати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінювання;

-  виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку.

Таким чином, можна визначити , що художньо-естетичне виховання спрямоване на:

а) формування художньо-естетичної свідомості;

    (результати - художньо-естетичні знання, світоглядні уявлення та ціннісні орієнтації, розвиток художньо-естетичної культури, духовних якостей);

б) організацію художньо-естетичної діяльності;

     (результати - художні вміння, навички, досвід художньої, зокрема й художньо-творчої діяльності).

Кінцевим результатом художньо-естетичного виховання має стати система особистісних художньо-естетичних цінностей  та художньо-естетична компетентність, як важливий компонент загальної життєвої соціально-культурної  компетентності, що полягає у здатності керуватися набутими художніми знаннями і вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній практичній художньо-творчій діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та світоглядними позиціями. Вектор виховання має спрямовуватися у площину цінностей особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних художніх здібностей, формування різнобічних естетичних потреб та інтересів. Разом із тим, враховуючи, що художня культура суспільства і художня культура особистості функціонують у генетичному взаємозв’язку, формування духовно-естетичної культури та художньо-творчого досвіду школярів неможливе без опанування цінностями національної культури, глибинного осягнення вікових традицій українського народу, спадкоємцями яких вони стануть у майбутньому.

Цілісна педагогічна система має включати такі основні компоненти:

-                     змістовно-цільовий -- цілі (у соціальному й особистісному вимірах), функції, принципи і завдання, зміст навчання й виховання;

-                     функціонально-процесуальний (педагогічні засоби, форми, методи і прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології);

-                     результативно-оцінковий (критерії оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання, виховання й розвитку, інтегральні показники художньої освіти і виховання, кореляція оцінки вчителя і самооцінки учня, гуманістична експертиза навчально-виховної системи)

Цілісність художньо-естетичної освіти школярів можна розглядати на перетині декількох площин:

-                     філософсько-естетичної (художній образ світу);

-                     мистецько-культурологічної (мистецтво в контексті культури);

-                     психологічної (нерозривний взаємозв’язок психічних процесів людини; єдність інтелектуальної, емоційної і вольової сфер);

-                     педагогічної (єдність навчання, виховання і розвитку учнів).

 Вектор пошуків методологічних засад художньо-естетичного виховання в сучасній загальноосвітній школі необхідно спрямувати у сферу поглиблення його духовно-творчих орієнтацій. Людина розуміє сенс творів мистецтва не тільки в межах набутого суто художнього досвіду, а й у широкому полі життєвих цінностей і смислів, загального світовідчуття, світобачення, світорозуміння. Багатогранні образи мистецтва потребують для свого розуміння духовної рефлексії і водночас сприяють її виникненню; лише унікальний, неповторний духовний світ особистості задає "тон" індивідуальному художньому сприйманню, інтерпретації, творчості.

До провідних напрямів і форм художньо-естетичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах належать:

1) базовий компонент змісту освіти, що охоплює виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів та курсів художньо-естетичного циклу:

-  інваріантної частини  навчального плану (предмети "Музика" та "Образотворче (візуальне) мистецтво" або інтегрований курс "Мистецтво"; курси "Художня культура" та "Основи естетики");

-  варіативної частини  ("Хореографія", "Основи театру і кіно", "Українське декоративно-прикладне мистецтво", "Дизайн", "Комп’ютерна графіка" тощо);

2) додатковий позаурочний компонент художньо-естетичного виховання, що передбачає:

-  залучення учнів до педагогічно-організованої художньо-творчої колективної діяльності у загально шкільних самодіяльних об'єднаннях і колективах ("Хор", "Оркестр", "Театр" тощо);

-  керівництво груповою та індивідуальною формами роботи у шкільних гуртках, студіях і клубах за інтересами ("Етнофольклорні студії", "Українські народні художні промисли", "Хореографічна студія", "Художнє краєзнавство", "Юнкори-мистецтвознавці", "Шкільна кіностудія", "Народна іграшка" тощо);

-  організацію масових мистецьких заходів у школі або на її базі (концерти, виставки, вернісажі, дитячі театралізовані ранки, літературно-музичні вечори, зустрічі з митцями, календарно-обрядові та інші свята тощо);

-  сприяння різноманітним формам дозвіллєвої діяльності ("Вокально-інструментальні ансамблі", "Театр мод", "Мистецький брейн-ринг", "Дискотека" тощо).

3) позашкільний компонент художньо-естетичного виховання, що передбачає колективну та групову роботу з учнями поза межами загальноосвітнього навчального закладу, але під керівництвом або за участю вчителів (екскурсії в музеї, фольклорні експедиції, відвідування театральних вистав, концертів, художніх майстерень тощо);

4) впровадження гнучких персоніфікованих механізмів  залучення батьків до естетико-виховного процесу, підвищення їхньої художньої культури, сприяння розвитку сімейно-родинного аматорства;

5) створення педагогічних умов для художньо-естетичної самоосвіти школярів, індивідуальна робота з ними, стимулювання естетичного саморозвитку учнів.

Основою виховного впливу мистецтва на особистість у сучасній українській школі є навчальна діяльність учнів. Саме у перебігу систематичного викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель має змогу не тільки організувати засвоєння учнями знань і вмінь з мистецтва, а й цілеспрямовано виявляти могутній виховний потенціал художніх цінностей. Без залучення учнів до різнобічного художньо-естетичного досвіду, який сприяє розвитку емоційно-почуттєвої сфери особистості, будь-яка загальна освіта стає неповноцінною.

Відсутність предметів художньо-естетичного циклу в будь-яких класах загальноосвітніх навчальних закладів, характерна для сьогодення, порушує природний баланс між раціонально-логічними та емоційно-образними компонентами освіти, це є негативним чинником, що знижує ефективність системи виховання школярів загалом.

Реалізація цілісного підходу до художньо-естетичної освіти в умовах нової гуманітарно-педагогічної парадигми передбачає поряд із застосуванням традиційного моно-предметного викладання мистецтв пошук шляхів інтеграції дисциплін художньо-освітньої галузі, а також прогнозування міжпредметних і міжгалузевих зв’язків у межах шкільної освіти загалом.

На відміну од традиційного підходу до викладання у школі предметів "Музика" та "Образотворче мистецтво" в основу обґрунтування змісту освітньої галузі та розробки відповідних навчальних програм для загальноосвітніх навчальних закладів України покладено принцип взаємозв’язку мистецтв, координації знань, опанування якими сприятиме розширенню асоціативних уявлень учнів, поглибленню зв’язків мистецтва з життям, забезпечить формування основ цілісної художньої картини світу. Засоби такої координації можуть бути  різноманітними - від системи міжпредметних зв’язків до інтегрованих курсів.

Отже, в українській школі започатковується поступовий перехід до варіативності програм та їх дидактичного і методичного забезпечення відповідно до широко спектру інтегративних можливостей мистецтва. Наприклад, авторська концепція курсу "Мистецтво" (програма, розроблена колективом авторів, опублікована в журналі "Початкова школа" № 7 за 2001р.) ґрунтується на засадах поліцентричної інтеграції, пошуку універсальних взаємозв'язків у процесі художнього пізнання і мислення, які відбивають структурну ізоморфність явищ навколишнього світу. Домінуючі мистецькі дисципліни -- музичне та візуальне (образотворче) мистецтва об’єднуються в тематичний цикл на основі загальної духовно-світоглядної орієнтації змісту. У двокомпонентну модель інтегруються елементи інших -- синтетичних мистецтв -- хореографії, театру, кіно. За таких умов перехід до мистецької освіти інтегративного типу не спричиняє дестабілізаційні процеси в дидактичному і кадровому забезпеченні викладання (обґрунтована можливість варіативного викладання -- одним або двома вчителями). Запропонований підхід спрямовує освітній процес на інтенсивний, а не екстенсивний шлях розвитку.

Стратегічна мета мистецької освіти, у напрямі якої прогнозується подальше вдосконалення шкільної освіти загалом, - забезпечити педагогічні умови для систематизації знань та уявлень учнів, встановлення зв’язків між ними з метою формування цілісної художньої свідомості.

Водночас інноваційні, зокрема й інтегративні ідеї, потребують обов’язкової всебічної експериментальної апробації у навчальних закладах різного типу. Це не означає зникнення традиційно автономних художніх дисциплін, зміст яких, навпаки, може бути розширеним за рахунок варіативної частини навчального плану.

Предмети мистецтва в загальноосвітніх навчальних закладах мають дійсно утворювати єдиний наскрізний цикл, спрямований на всебічне опанування учнями художніми цінностями.

У сучасній системі виховання вирішального значення набуває неперервна самоосвіта та самовиховання, що зумовлює необхідність розвитку самостійного творчого мислення людини, спроможної забезпечувати цю неперервність і самореалізацію особистості протягом життя.

Культура сучасної епохи постмодерну характеризується "мозаїчністю", плюралізмом, полікультурністю і детермінує існування людини в полі прогностичних уявлень, прийшли до школи, мають бути готовими жити в умовах перманентних змін, непередбачуваних сьогодні ситуацій, тому вони мусять володіти гнучким мисленням.

Формуванню такого гнучкого мислення, творчого бачення проблем сприяє мистецтво завдяки багатоваріантності смислового поля художніх образів.

У художній діяльності дитини (малюванні, ліпленні, музичному сприйманні, виконавстві, творчості, театральній грі тощо) узагалі важко відрізнити "чисте копіювання" од "справжньої творчості", адже продукти її пам'яті й уяви тісно переплетені. Додаткові психологічні бар’єри на шляху до творчості у галузі мистецтва, як це не дивно, створює школа, обмежуючи перше коло спілкування "з приводу мистецтва" у перебігу художньо-педагогічного діалогу і полілогу (когнітивно-комутативні бар’єри), нав’язуючи стереотипи художнього мислення і провокуючи занижене самооцінювання і невпевненість у власних здібностях і можливостях під час навчання, яке не залишає простору для самореалізації (соціально-педагогічні бар’єри). Щоб зняти існуючі бар’єри, поряд з оновленням змісту художньої освіти необхідно змінити педагогічні технології виховання мистецтвом з авторитарно-інформативних на суб’єкт-суб'єктні (діалогічні), інтерактивні (рефлексивні), спрямовані на підвищення духовно-енергетичного потенціалу навчально-виховного процесу (виникнення катарсису, емпатії тощо).

Пріоритетною має стати діалогова стратегія педагогічної взаємодії, забарвлена позитивними емоційно-естетичними переживаннями, захопленням художньою діяльністю, емпатійними почуттями, з домінуванням відчуття успіху, насолоди від бодай мінімальної самостійної участі на шляху до пізнання мистецтва. Під терміном "діалог" розуміється не просто розмова, бесіда (дослівний переклад з грецької), а насамперед ланцюжок взаємозалежних вербальних і невербальних спілкувань між педагогом і учнями на основі партнерських стосунків, обміну особистісними духовними цінностями.

Комунікативна функція мистецтв виявляється в різних видах спілкування: діалог з митцем, діалог культур, діалог особистісних смислів у системі "учень - учень" або "учитель - учні", внутрішній діалог (інтеріоризована дискусія).

З огляду на пріоритет особистісно-розвивальної освіти і виховання, замість традиційного "аналізу" творів мистецтва слід ввести в науково-педагогічний обіг і шкільну практику поняття "аналіз-інтерпретація" творів мистецтва, адже принципового значення набуває пошук учнями в мистецтві особистісно-значущих  смислів, співзвучних власному духовному світові, художньо-естетичному досвіду. У сучасному мінливому світі цінностей також зростає значення аксіологічних параметрів мистецької освіти, адже сьогоднішні учні зустрінуться в дорослому житті з типом культури, яку сьогодні важко навіть уявити. Тому актуальності набуває проблема розвитку в учнів, особливо старшого шкільного віку, навичок самостійного оцінювання творів різної художньої вартості, критичного мислення.

Таким чином, методична система виховання мистецтвом та викладання дисциплін художньо-естетичного циклу в загальноосвітній школі має спрямовуватися на розвиток таких якостей учнів, як ініціативність, активність, самостійність, креативність, критичність, забезпечувати умови для самореалізації та неперервного самовдосконалення і самовиховання, нейтралізовувати зовнішні антихудожні впливи мікро- і макросередовища. Для цього пріоритет має надаватися технологіям особистісно-розвивального спрямування на основі суб’єкт-суб’єктивних взаємин. В організації практичної художньої діяльності молодших школярів мають домінувати ігрові методики, підлітків -- проблемно-пошукові методи, старшокласників -- здійснення самостійних художньо-творчих проектів.

Однією з умов упровадження цілісної системи художньої освіти і виховання учнів є створення естетичного соціально-педагогічного середовища в навчальному закладі, відкритого до активної взаємодії з навколишнім соціокультурним середовищем.

Важливим завданням сучасної школи стає створення інноваційної педагогічної інфраструктури, що охоплюватиме:

-                     естетику предметного середовища, у якому школярі зможуть реалізувати свої художньо-творчі здібності (естетика шкільного дозвілля -- картинні галереї, мистецькі світлиці, художні майстерні; сучасний дизайн шкільних інтер’єрів тощо);

-                     естетику соціально-педагогічного середовища (естетика шкільного спілкування і життєтворчості, краса міжособистісних взаємин, панування педагогічного оптимізму і віри, що кожна дитина - у душі митець).

Школа зі специфічним соціально-культурним середовищем у нових суспільно-економічних умовах має бути відкритою до контактів із закладами культури і мистецтв (музеями, філармоніями, театрами тощо), до взаємодії з професійними та самодіяльними мистецькими колективами і відомими митцями, більш того - вона повинна стати ініціатором таких контактів. Саме художньо-естетичні аспекти шкільного життя мають змогу нейтралізовувати зовнішні анти естетичні впливи макросередовища, засобів масової інформації, виконувати арттерапевтичну і профілактичну функції щодо девіантної поведінки учнів.

Педагогічні колективи загальноосвітніх навчально-виховних закладів не повинні займати позицію нейтралітету в організації культурного відпочинку, змістовного й цікавого дозвілля дітей, підлітків і юнацтва. Вони мають налагоджувати систематичну взаємодію з позашкільними культурно-освітніми закладами -- дитячими бібліотеками спеціалізованими школами та студіями мистецького профілю, палацами творчості дітей і молоді тощо для прилучення до художніх цінностей з максимальним урахуванням індивідуальних здібностей, задоволенням інтересів і потреб учнів.

Оновлення потребують і зв’язки школи з сімейно-родинним оточенням учнів; їх гармонізація у царині художньо-естетичного виховання, залучення до творчої співпраці сприятиме збереженню народних традицій і звичаїв, забезпеченню духовної спадкоємності поколінь.

Симптоматично, що будь-які інноваційні зміни в художньо-педагогічній системі довгий час не торкались оцінювання результатів освіти та виховання. Оцінка, як відомо, є дієвим засобом впливу на особистість дитини, підлітка, проте вчителі мистецтва завжди керувалися лише розпливчатими рекомендаціями щодо цього, мусили спиратися на власний досвід, сподіватися на педагогічну інтуїцію. Загальні принципи контрольно-оцінювальної діяльності вчителя, розроблені в дидактиці, не завжди враховували особливості предметів художньо-естетичного циклу і специфіку його основних функцій і завдань.

Поетапне впровадження в українські школи Державних освітніх стандартів надзвичайно загострює проблему оцінювання результатів музичної, образотворчої і взагалі художньо-естетичної освіти школярів, висуває на перший план проблему розробки розгалуженої системи вимірників, діагностичних завдань, тестів, адекватних меті й змісту художньо-естетичної освіти та виховання, педагогічним технологіям, спрямованими на розвиток духовно-творчого потенціалу особистості.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти сьогодні офіційно затвердженні, уведені у шкільну практику. Розроблена 12-бальна шкала оцінювання охоплює основних художньо-естетичних дисциплін: музика, візуальне (образотворче) мистецтво, хореографія, театральне та екранні види мистецтва, художня культура. Характерною інноваційною ознакою нової системи оцінювання є позитивний принцип, урахування учнівських досягнень різного рівня, але не ступеня його невдач. Це положення надзвичайно важливе для галузі мистецтва, адже, як відомо, на розвиток художньої культури учнів впливає на тільки педагогічна і широка соціальна програма, а й насамперед -- генетична (вроджені задатки до певних видів мистецької діяльності - образотворчого, музичного, хореографічного, театрального).

Під час розробки теоретичних засад оцінювання в галузі дисциплін художньо-естетичного циклу було підкреслено багатофункціональність цього феномена, зумовлену специфікою мистецтва як особливого виду людської діяльності, та виділено такі основні компоненти :

-                     формування в учнів емоційно-естетичного ставлення до дійсності, світоглядних орієнтацій, особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, вітчизняної та зарубіжної культури;

-                     розвиток емоційно-почуттєвої сфери, оригінального асоціативно-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості;

-                     формування знань про мистецтво та художню культуру, розуміння специфіки художньо-образної мови різних видів мистецтва, здібності до сприймання, інтерпретації та оцінювання художніх творів;

-                     формування естетичного досвіду, вмінь і навичок у сфері мистецької діяльності, потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні.

Отже, теоретично передбачено єдність оцінювання результатів усіх складових соціального досвіду і відповідних компонентів освіти. Водночас у конкретних критеріях і показниках рівнів навчальних досягнень за предметами акцентуються переважно навчальні досягнення (якість, повнота, глибина, дієвість, системність та узагальненість знань і вмінь, використання спеціальної термінології тощо), частково враховуються досягнення інтелектуально-когнітивного розвитку учнів (самостійність і критичність мислення, уміння висувати гіпотези, формулювати і вирішувати проблеми) і майже ігноруються виховні результати, пов’язані з емоційно-ціннісним ставленням учнів до навколишньої дійсності, мистецтва, людей, себе самого.

До функцій оцінювання художньо-естетичного розвитку школярів належать:

-                     навчальна;

-                     контролююча (поточний, тематичний і підсумковий контроль);

-                     діагностично-коригуюча  (визначення рівнів розвитку здібностей, культури тощо);

-                     стимулюючо-мотиваційна (пробудження інтересів, потреб);

-                     виховна  (формування морально-естетичних якостей особистості).

Таким чином, система оцінювання ефективності художньо-естетичної освіти школярів повинна містити критерії оцінювання результатів навчання (світоглядно-естетичні уявлення, інтереси, потреби і ставлення); ціннісні орієнтації розвитку (психічні процеси; асоціативно-образне мислення; емоційний, когнітивний і соціальний розвиток). Діагностична карта школяра буде неповною, якщо не враховуватиме ступінь реалізації духовно-творчого потенціалу особистості як інтегрального результату навчання, виховання і розвитку учнів, готовність і здатність до художньо-естетичної самоосвіти і самовиховання, тобто загальну художньо-естетичну компетенцію.

Обґрунтування такого цілісного підходу до вирішення проблеми оцінювання досягнень школярів спрямовує на вдосконалення існуючих критеріїв і показників, які б ураховували застосування всього комплексу знань, умінь і досвіду, набутих на уроках, у позаурочній та позашкільній діяльності учнів, а також результати освіти і самоосвіти, виховання і самовиховання.

Впровадження нової системи оцінювання сприяє об’єктивності оцінювання учнів, але водночас надзвичайно ускладнює процес отримання інформації про перебіг та результати навчально-виховної діяльності на уроках з предметів художньо-естетичного циклу. Багатокомпонентність і багатоаспективність мистецьких дисциплін, складна драматургія й архітектоніка уроків мистецтва, що охоплюють різноманітні види діяльності учнів (сенсорної, перцептивної, когнітивної, креативної), зумовлюють необхідність урахування широкого спектру якостей і спеціальних художніх здібностей учнів, які, як відомо, визначають успішність відповідної діяльності. Контрольно-оцінювальна діяльність педагога у галузі мистецтва має ґрунтуватися на засадах диференціації, індивідуалізації; багатоваріантності контрольних завдань і діагностичних тестів, спрямованих не стільки на визначення обсягу й глибини предметних знань (понять, термінів тощо), скільки на виявлення практичних умінь і власного естетичного ставлення у процесі художньо-творчої самореалізації, тобто -- на оцінку компетентності.

Перспективні розробки моделей оцінювання результатів шкільної мистецької освіти як щодо конкретних предметів і курсів, так і загального системного освітнього результату, повинні щонайперше пов'язуватися з поглибленням, розширенням і уточненням розвивально-виховних критеріальних параметрів, тому що мета загальної мистецької освіти -- усебічний розвиток особистості, а не формування майбутнього митця.

Реалізація закладених у концепції теоретичних ідей і положень зумовлює необхідність їх конкретизації у процесі розробки національної комплексної програми художньо-естетичного виховання школярів та методичних рекомендацій до неї, а також серії посібників з різних мистецьких виховних напрямів. Забезпечення реалізації змісту предметів та курсів освітньої мистецької галузі передбачає розробку та опублікування підручників, навчально-методичних комплексів, довідкових енциклопедичних видань; додаткової літератури для учнів і вчителів.

Для успішної реалізації завдань художньо-естетичного виховання школярів необхідно розробити та затвердити на державному рівні відповідні нормативні акти, зокрема "Закон про художню освіту та естетичне виховання", "Положення про організацію і забезпечення художньої самодіяльності школярів" тощо.

Особистісно-зорієнтована парадигма освіти та виховання передбачає не лише посилення суб’єктивної сторони діяльності учнів (учіння), а й значне зростання вимог до художньо-педагогічної діяльності вчителів. Основним системоутворюючим чинником навчально-виховного процесу є не програма, що докладно і всебічно  регламентує зміст тієї чи іншої мистецької дисципліни, а вчитель -- творець психолого-педагогічних умов її реалізації. Саме він проектує стратегію розгортання педагогічної взаємодії, від його професіоналізму, світогляду, културотворчих здібностей і особистісних якостей залежать успіх чи невдача під час впровадження будь-якої педагогічної системи, теорії, концепції. У середовищі освітян не випадково набув поширення такий вислів, що справжній педагог ефективно навчає учнів і досягає високих результатів, працюючи і за недосконалою програмою, водночас як будь-яку непогану програму може зіпсувати вчитель завдяки неякісному викладанню.

На відміну од традиційної педагогіки, де вчитель виконує функцію носія інформації, яку намагається якнайкраще передати учням, в умовах особистісно-розвивальної освіти та виховання роль учителя і вихователя полягає в тому, щоб діяти як фасилітатор, тобто особа, яка полегшує учіння і спілкування.

Художньо-естетичне виховання -- це "мистецтво виховання мистецтвом", і робота педагога в цій освітній царині надзвичайно складна і відповідальна; ще складнішою вона стає при інтегративній мистецькій освіті, що детермінує необхідність не просто значного зростання художньої ерудиції і педагогічної майстерності, а й формування готовності до перманентного професійного зростання неперервної освіти і самоосвіти, творчості.

Зміни освітньої парадигми і змісту навчання і виховання школярів засобами мистецтва зумовлюють необхідність відповідного узгодження освітніх стандартів, навчальних планів і програм між середньою та вищою школою, розширення системи післядипломної освіти, курсової перепідготовки вчителів художньо-естетичних дисциплін.

Особистість учителя-творця, а саме такого рівня має досягти кожний педагог мистецтва, завжди індивідуально-неповторна. О.Лосєв зазначав, що художня творчість є цілісно інтелігентною діяльністю, розуміючи за цим висловом єдність трьох ступенів (стадій) інтелігентності - свідомості (пізнання), почуття і прагнення (волі). Зміна пріоритетів освіти з навчальних на розвивально-виховні неминуче веде до подолання стереотипів навчально-виховної діяльності, авторитаризму педагогічного мислення. Естетико-виховний вплив мистецтва на школярів здійснюється не просто за схемою "художній твір - реципієнт", а через унікальний провідник -- особистісну духовну  культуру педагога, що виявляється у його громадянській позиції, патріотичних почуттях, світоглядних та естетичних ідеалах, художніх орієнтаціях і оцінюваннях, від яких залежить інтенсивність духовного спілкування вчителя з учнями. Разом із тим зростає значення  функціональної технологічної грамотності вчителя мистецтва з огляду на прискорене підвищення техногенності культурно-мистецької інфраструктури в суспільстві.

Таким чином, духовність, майстерність і творчість стають гарантами ефективності естетико-виховного процесу.

Найскладнішим моментом будь-якої концепції є створення відповідних матеріальних умов для її практичного втілення. Кардинального поліпшення потребує матеріально-технічна база шкіл для організації навчальної художньої діяльності та позаурочної естетико-виховної роботи з учнями. Хронічний дефіцит сучасних дидактичних матеріалів і технічного обладнання саме для цієї галузі навчання і виховання в загальноосвітніх навчальних закладах (аудіовізуальної апаратури, якісних касетних фонохрестоматій і комплектів слайдів, відео матеріалів тощо) в умовах інформаційно-техногенного суспільства вкрай негативно позначається на освітніх результатах, гальмує ентузіазм учителів мистецтва ще більше, ніж це спостерігалось в попередні десятиліття, адже невпинно збільшується дистанція між тим, що існує в культурно-інформаційному просторі і тим, використовується в школі.

Для усунення зазначених суперечностей і недоліків забезпечення загальної художньої освіти та виховання, як свідчить практика, недостатньо зусиль лише педагогічних колективів навчальних закладів та управлінських освітніх структур. Необхідне об'єднання зусиль різних державних установ і організацій (Держтелерадіокомітет, мистецькі спілки, заклади культури та мистецтва тощо), налагодження горизонтальних зв’язків між державним і громадським секторами освіти з метою залучення культурно-освітніх ініціатив, пошуку додаткових альтернативних ресурсних джерел.

З огляду на загальні фінансові труднощі вітчизняної освіти, реформуванню системи художньо-естетичного виховання школярів у загальноосвітніх навчальних закладах України можуть стати на заваді насамперед відсутність або нестача інвестицій. Тому на часі відновлення національних традицій минулого - приватного меценатства, використання зарубіжного досвіду в цій галузі, що включає залучення спонсорів, використання системи грантів і тендерів.

Система загальної мистецької освіти та художньо-естетичного виховання школярів має відкритий характер, широкий простір для вдосконалення, відродження кращих національних культурних традицій і впровадження найсучасніших інноваційних ідей. Головне, щоб нагальну потребу в кардинальних змінах у цій царині відчули й усвідомили не тільки представники вузького кола фахівців -- науковці й педагоги-практики, а й усі члени суспільства, причетні до виховання дітей і молоді -- майбутнього України.